Коли я вперше побачив Beko BBSM13300XM — цю комбінацію духовки й індукційної плити, — мені здалося, що це черговий маркетинговий трюк, щоб змусити нас, втомлених від життя міських невротиків, витратити останні гроші на ілюзію щастя. Але потім я занурився у відгуки — ці маленькі сповіді анонімних гурманів і домогосподарок, розкидані по сайтах, як попіл від сигарети після бурхливої ночі. І знаєте що? Ця штука, здається, справді працює. Хоча, звісно, не без драми.
Індукційна поверхня — це як коханка, яка обіцяє все й одразу. Вода закипає за три хвилини, і ти відчуваєш себе богом, що одним дотиком приборкав стихію. Хтось у коментарях писав: «Це швидше, ніж я встигаю налити собі келих вина». Я засміявся — цинічно, але з повагою. Проте є нюанс: вона гудить. Тихо, але вперто, як далекий діджей на вечірці, яку ти вже покинув. Дехто скаржиться, що це дратує, і я їх розумію — у світі, де кожен звук ріже нерви, хочеться тиші. Але я? Я б увімкнув джаз і налив собі ще віскі. Нехай гуде.
Духова шафа — це вже інша історія. Вона гріє рівномірно, як дорогий крем для обличчя, що обіцяє вічну молодість. Пиріг виходить золотим, м’ясо — соковитим, і ти майже віриш, що можеш запросити друзів на вечерю, а не замовляти піцу в черговий раз. Але монтаж — це пекло. Хтось писав, що витратив три години й пів літра поту, щоб її встановити. Я уявив себе з викруткою в руках, п’яним від розпачу, і подумав: може, краще найняти майстра? Хоча дешевий шик у тому, щоб зробити все самому.
Скло — окрема пристрасть. Воно блищить, як обкладинка глянцевого журналу, але відбитки пальців лишаються на ньому, ніби сліди від поцілунків після розриву. Хтось скаржиться, що витирає його щодня, і я розумію: це як любов — красиво, але вимагає зусиль. Та в цьому є щось сексуальне, чи не так? Ти готуєш, торкаєшся, залишаєш слід — і вона мовчки терпить твою недосконалість.
Придбали цей набір 2 травня вартість була 23000, зараз ще більша знижка на них, досить дивні ціни за такий час. Доставили швидко, курʼєр поміг донести. Духова шафа закриває всі наші потреби, подобаються кнопки які ховаються не буде додаткового збору пилюки. За індукційну поки не можу нічого сказати так як ще не підключили.
Індукційна поверхня — це як коханка, яка обіцяє все й одразу. Вода закипає за три хвилини, і ти відчуваєш себе богом, що одним дотиком приборкав стихію. Хтось у коментарях писав: «Це швидше, ніж я встигаю налити собі келих вина». Я засміявся — цинічно, але з повагою. Проте є нюанс: вона гудить. Тихо, але вперто, як далекий діджей на вечірці, яку ти вже покинув. Дехто скаржиться, що це дратує, і я їх розумію — у світі, де кожен звук ріже нерви, хочеться тиші. Але я? Я б увімкнув джаз і налив собі ще віскі. Нехай гуде.
Духова шафа — це вже інша історія. Вона гріє рівномірно, як дорогий крем для обличчя, що обіцяє вічну молодість. Пиріг виходить золотим, м’ясо — соковитим, і ти майже віриш, що можеш запросити друзів на вечерю, а не замовляти піцу в черговий раз. Але монтаж — це пекло. Хтось писав, що витратив три години й пів літра поту, щоб її встановити. Я уявив себе з викруткою в руках, п’яним від розпачу, і подумав: може, краще найняти майстра? Хоча дешевий шик у тому, щоб зробити все самому.
Скло — окрема пристрасть. Воно блищить, як обкладинка глянцевого журналу, але відбитки пальців лишаються на ньому, ніби сліди від поцілунків після розриву. Хтось скаржиться, що витирає його щодня, і я розумію: це як любов — красиво, але вимагає зусиль. Та в цьому є щось сексуальне, чи не так? Ти готуєш, торкаєшся, залишаєш слід — і вона мовчки терпить твою недосконалість.
Диво,а не комплект
Все в зборі